Заперечення зовнішнього блиску/внутрішньо беззмістовного, перенесення уваги на внутрішню героїку вимагало глибокого проникнення в психологію, що ми і спостерігаємо в аналізованому творі. Г/Єроїка кожної з новел будується на зображенні тамування почуття. Так, листоноша тамує в собі все, аби під тортурами забути відомості про зброю, Чубенко великим зусиллям волі долає тифозне марення, щоб не втратити уявлення про реальність, продовжувати командувати полком. І в першому, і в другому випадках (як і в багатьох інших у «Вершниках») потрібне величезне вольове напруження і саме в цьому, а не лише в одчайдушній хоробрості під час рукопашного бою, героїзм вершників революції. І листоноша, і Чубенко не говорять протягом обох новел, але їх стан розкривається на рівні психологізму Л. Толстого. В свій час геніальний російський письменник, змальовуючи Анну Кареніну, описав психологічне явище, яке до нього не було відоме психологам, а саме захисну реакцію нервової системи, яка у Анни виявилася в тому, що в момент найбільшого нервового напруження, коли героїня поспішає на вокзал, щоб покінчити життя самогубством, вона помічає вивіски на магазинах. У листоноші інша захисна реакція відчуття рідної землі, психологічна домінанта ненависть до контри. Марення Чубенка передано з такою ж дивовижною психологічною детальністю, як у Толстого марення Андрія Волконського.
І хоча герої роману говорять мало, лише в найнапруженішу хвилину буквально кілька найнеобхідніших слів або речень, ми знаємо, що герой подумав і що він сказав. Так, наприклад, коли полк вимагає скликати мітинг, хворий Чубенко дає знак, що він хоче говорити, і далі автор пише про те, що полк, власне, знає, про що буде говорити Чубенко, і це справді відповідає внутрішньому ладу думок Чубенка:
...А Чубенко даром рота не розтулить, клятий і горлатий, він зараз кричатиме про Донбас, про мету, про революцію, він загляне кожному в вічі, і ніби кожний тоді загляне сам собі в вічі. Чубенко тоді сталь ізварить, та Чубенко за свого й голови не пошкодує, але ж і допече, бо в’їдливий і завзятий, такого мати в окропі купала, а батько кропивою пестив.
Чубенко мовчав, дивлячись кожному в вічі, і раптом покинув повід, зіскочив на землі^», «нада вперед», сказав діловито і пішов пішки дорогою. За ним пішов його кінь, сосни рипіли, і мовчки рушив за Чубенком загін, хто ра коні, хто двоколкою, хто пішки.
Звернімо увагу на те, як багато авторської мови характеристики промов Чубенка і лише два слова самого Чубенка.
У новелі «Батальйой Шведа» епізод, де згадується промова політкаторжанина: «Політкаторжанин говорить промову, посилаючи у бій за революцію херсонський гарнізон...». А читач може уявити собі, що це була за промова, і, можливо, те, що він уявить, буде значно більшим від того, що міг би написати письменник, бо автор подає багатий грунт для уяви, він детально говорить про політкаторжанина:
От і йде херсонський гарнізон на чолі з товаришем Шведом, прямує до плацу, де на трибуні вже стоїть весь ревком і приїжджий гість, що півжиття свого ходив у залізі від тюряги до тюряги. І тікав удало, а також і невдало, легені його одбито самодержавницькими чобітьми, нирки потрощено прикладами, а вуха поглушені при- ставськими кулаками, очі короткозорі від темряви казематів, кістки ревматичні від прекрасного каторжного життя (195).
Тільки після такої виразної характеристики гостя на трибуні, після змалювання всієї урочистості картини, коли на плац виходить гарнізонний оркестр і прославлений у боях олешківський загін, повідомляється, що політкаторжанин говорить промову. І неважко уявити, що ця промова народжується із усієї його біографії, із зіставлення всіх поневірянь з переможними днями революції, з усього того контрасту урочистості босоногого загону, якому належить захищати революцію.
Залізна воля, яку виявляють усі герої «Вершників», символічно постає в образі залізної троянди. Саме через вольове напруження розвивається чудо пролетарської революції, її глибинна романтика, а остання в свою чергу розкриває гуманістичний прогресивний смисл революції.