Найміцнішим же сплавом для всіх новел є емоційний тон автора. Піднесеність оповіді відразу ж звертає на себе увагу насиченою метафоричністю, незвичайним синтаксисом, особливим ритмом. Ідейно-емоційна позиція автора виявилася в тому, що він у цілком реальних і через те звичайних епізодах громадянської війни й революції показав незвичайну героїку, в реальному — високо романтичне, піднесене. Автор прагне, щоб відомі, типові для свого часу епізоди, ситуації, люди постали в ореолі незвичайної краси, щоб читачеві неминуче відкрився той неповторний героїзм, який зробив пролетарську революцію непереможною. Саме тому, протягом усього твору ми так часто подибуємо епітети типу нечу- ваний, незвичайний. Яновський хотів відкрити світу чудо революційного героїзму. Разом з тим автор досліджує природу героїзму. Роман починається з образу вершників, намальованих на незвичайному тлі і у виняткових обставинах.
Перша новела «Подвійне коло» у великій мірі є полемічною. Яновський ніби поставив перед собою завдання довести, що воля, хоробрість самі по собі не лише нічого не варті, але й трагічні як для носіїв цих якостей, так і для суспільства, якщо вони не спрямовані на захист народних ідеалів, якщо вони не служать революції. У цій новелі Яновський малює приклади такої хоробрості, яка, не будучи осяяною ідеалами гуманності, перетворюється в жорстокість, звірство.
Перед читачем проходить чотири епізоди, центральними постатями яких є сини Мусія Половця.
Саме прізвище викликає асоціації з історичною минувшиною, ніби вказує на давність роду, від цього прізвища віє подихом полиневих степів. Яновський розглядає окремі риси характеру Половців, пов’язуючи ці риси з соціальним змістом боротьби, що її ведуть брати. Ось перед нами петлюрівець Оверко: «Його чорний шлик віявся по плечах. «Рубай, брати, білу кість!» Пил спадав». Оверко переміг загін добровольчої армії генерала Денікіна. Невідомо, чого більше у нього, хоробрості чи жорстокості («Дехто простягав руки, і йому рубали руки...» і т. д., див. стор. 57).
Оверкові протистоїть Андрій — кадровий офіцер царської армії. Йому не можна відмовити в мужності, витримці, у вірності своїм ідеалам, хоч вони й антинародні, засуджені історією.
У першій новелі явні риси трагічного. Тут діють духовні максимуми, кожен із Половців є носієм певної ідеї, і суть кожного, вся його істота підкорена цій ідеї. Бурхливий темперамент Оверка, Андрія, Панаса безплідний тому, шо ідеали їхні облудні. Таким чином, незвичайність натур, беззастережна хоробрість трьох братів Половців постають у спотвореному вигляді і дістають від автора негативну ідейно-емоційну оцінку. Оверко, Андрій і Панас виступають як персонажі негативні, тому що самі по собі хоробрість, відчайдушність не можуть гарантувати правильних поглядів на життя.
Лише Іван, більшовик, змальований контрастно до попередніх героїв не в романтичному, а в суворо реалістичному ключі (і це дуже показово), є справжнім героєм. Він стриманий, скромний, спокійний, з’являється із своїм загоном, як сонце після очисної грози.