Хороша богата
Стих Тарас Шевченко
(перевод Алексей Плещеев)
Хороша богата
Я — да толку мало!
Видно бесталанна
Друга не сыскала.
Тяжко, тяжко сердцу
Без любви томиться.
Скучно одинокой
В бархат мне рядиться.
С парнем чернобровым,
Круглым сиротою,
Мы бы полюбились —
Да глядят за мною,
Мать с отцом так зорко.
Даже сна не знают
И гулять под вечер
В садик не пускают.
А когда и пустят
Так всё с ним — с проклятым,
С недругом противным,
Стариком богатым…
***
Українська мова
(Пам'яті Т. Г. Шевченка)
Діамант дорогий на дорозі лежав, —
Тим великим шляхом люд усякий минав,
І ніхто не пізнав діаманта того.
Йшли багато людей і топтали його,
Але раз тим шляхом хтось чудовний ішов,
І в пилу на шляху діамант він найшов.
Камінець дорогий він одразу пізнав,
І додому приніс, і гарненько, як знав,
Обробив, обточив дивний той камінець,
І уставив його у коштовний вінець.
Сталось диво тоді: камінець засіяв,
І промінням ясним всіх людей здивував,
І палючим огнем кольористе блищить,
І проміння його усім очі сліпить.
_____
Так в пилу на шляху наша мова була,
І мислива рука її з пилу взяла.
Полюбила її, обробила її,
Положила на ню усі сили свої,
І в народний вінець, як в оправу, ввела,
І, як зорю ясну, вище хмар піднесла.
І на злість ворогам засіяла вона,
Як алмаз дорогий, як та зоря ясна.
І сіятиме вік, поки сонце стоїть,
І лихим ворогам буде очі сліпить.
Хай же ті вороги поніміють скоріш,
Наша ж мова сія щогодини ясніш!
Хай коштовним добром вона буде у нас,
Щоб і сам здивувавсь у могилі Тарас,
Щоб, поглянувши сам на створіння своє,
Він побожно сказав: «Відкіля нам сіє?!»
Київ, 1885 р. , 12 листопада.
***
Село
Тарас Шевченко
(перевод Сергей Есенин)
Стихи про Украину
Село! В душе моей покой.
Село в Украйне дорогой.
И, полный сказок и чудес,
Кругом села зеленый лес.
Цветут сады, белеют хаты,
А на горе стоят палаты,
И перед крашеным окном
В шелковых листьях тополя,
А там всё лес, и всё поля,
И степь, и горы за Днепром...
И в небе темно-голубом
Сам Бог витает над селом.
1914
***
Украина
Тарас Шевченко про Украину
(перевод Николай Туроверов)
Было время, на Украйне
Пушки грохотали,
Было время, запорожцы
Жили-пировали.
Пировали, добывали
Славы, вольной воли,
Всё-то минуло, остались
Лишь курганы в поле.
Те высокие курганы,
Где лежит, зарыто,
Тело белое казачье
С головой разбитой.
И темнеют те курганы,
Словно скирды в поле,
И лишь с ветром перелетным
Шепчутся про волю.
Славу дедовскую ветер
По полю разносит.
Внук услышит, песню сложит
И поет, и косит.
Было время, на Украйне
Шло вприглядку горе;
И вина, и меду вдоволь,
По колено море!
Да, жилось когда-то славно,
А теперь вспомянешь:
Станет как-то легче сердцу,
Веселее взглянешь.
***
Тарас Шевченко
«Жница»
Она на барском поле жала,
И тихо побрела к снопам.
Не отдохнуть, хоть и устала —
А покормить ребёнка там.
В тени лежал и плакал он.
Она его распеленала,
Кормила, няньчила, ласкала
И незаметно впала в сон.
И снится ей, житьём довольный
Её Иван; пригож, богат.
На вольной кажется женат: —
И потому что сам уж вольный.
Они с лицом весёлым жнут
На поле собственном пшеницу,
А детки им обед несут;
И тихо улыбнулась жница.
Но тут проснулась… Тяжко ей!
И спеленав малютку быстро,
Взялась за серп, — дожать скорей
Урочный сноп свой до бурмистра.
***
О, Боже мой милый!
Тарас Шевченко
(перевод Николай Туроверов)
О, Боже мой милый! Как тяжко на свете,
Как жизнь горемычна - а хочется жить,
И хочется видеть, как солнце сияет,
И хочется слушать, как море играет,
Как пташка щебечет, как роща шумит,
Как девушка песню свою запевает…
О, Боже мой милый, как весело жить!
***
Нудно мені, тяжко – що маю робити?
Нудно мені, тяжко – що маю робити?
Молитися богу? Так думка не та!
Не рад би єй-богу, не рад би журитись,
Та лихо спіткало, а я сирота.
Нема кому в світі порадоньки дати,
Нема з ким прокляту журбу поділить,
Ніхто не пригорне, як рідная мати,
Ніхто не спитає: “Що в тебе болить?”
Зелена діброва – та що мені з того,
Що вона зелена в чужому краю!..
Цураються люди мене, як чужого,
А чи привітають – жалю завдають!
Вони п’ють, гуляють, у них доля дбає,
А в мене немає – сміються мені:
“Чи бачиш, меж нами ледащо гуляє!”
Ледащо?..А за що!.. Що на чужині!
Гуляйте, глузуйте – ваша доля мати,
А мені меж вами немає де стать.
Я в сірій свитині, ви пани багаті,
Не смійтеся ж з мене, що я сирота!
Прибуде година, коли не загину –
Меж вами, панами, недоля моя, –
Полину, побачу свою Україну:
То ненька рідненька, то сестри стоять –
В степу при дорозі – високі могили…
Отам моя доля, там світ божий милий!
[1837]
***
Барвінок цвів і зеленів
Н. Я. МАКАРОВУ
На пам’ять 14 сентября
Барвінок цвів і зеленів,
Слався, розстилався;
Та недосвіт перед світом
В садочок укрався.
Потоптав веселі квіти,
Побив… Поморозив…
Шкода того барвіночка
Й недосвіта шкода!
14 сентября [1860, С.-Петербург]
***
Тарас Шевченко
Поставлю хату і кімнату
Поставлю хату і кімнату,
Садок-райочок насаджу.
Посиджу я і походжу
В своїй маленькій благодаті.
Та в одині-самотині
В садочку буду спочивати.
Присняться діточки мені,
Веселая присниться мати,
Давнє-колишній та ясний
Присниться сон мені!.. і ти!..
Ні, я не буду спочивати,
Бо й ти приснишся. І в малий
Райочок мій спідтиха-тиха
Підкрадешся, наробиш лиха…
Запалиш рай мій самотний.
27 сентября [1864 С.-Петербург]
***
Ой по горі роман цвіте
ФЕДОРУ ІВАНОВИЧУ ЧЕРНЕНКУ
На пам’ять 22 сентября 1859 року
Ой по горі роман цвіте,
Долиною козак іде
Та у журби питається:
«Де та доля пишається?
Чи то в шинках з багачами?
Чи то в степах з чумаками?
Чи то в полі на роздоллі
З вітром віється по волі?»
Не там, не там, друже-брате,
У дівчини в чужій хаті,
У рушничку та в хустині
Захована в новій скрині.
Лихвин, 7 іюня [1859]
***
Туман, туман долиною
Туман, туман долиною,
Добре жити з родиною.
А ще лучче за горою
З дружиною молодою.
Ой піду я темним гаєм,
Дружиноньки пошукаю.
«Де ти? Де ти, озовися!
Прийди, серце, пригорнися.
Нумо, серце, лицятися
Та поїдем вінчатися,
Щоб не знали батько й мати,
Де ми будем ночувати».
Одружилась, заховалась,
Бодай була не кохалась.
Легше було б самій жити,
Як з тобою в світі битись.
[Друга половина 1848, Косарал]
