Отже, ми встановили, що 1) у вихідній авторській тегп є антитеза: життя —не життя, жити — не жити, а мучитись; 2) всі персонажі рухомі. Помічаємо повто-рюваний елемент «лихі люди», він винесений у заголо-вок. Тут ми повинні сказати про художню функцію заголовка.
Заголовок часто виражає з максимальною сконцент- рованістю авторську ідею. Тому, можливо, першу розмову про твір треба починати із аналізу заголовка. Заголовок передбачає і певне зіставлення після того, коли твір прочитано: прочитане зіставляється із заголовком, і зміст твору стає зрозумілішим. Наприклад, заголовок «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» дає пояснення всьому зображеному в романі. Або «Бур’ян» А. Головка. Хіба не говорить нам назва твору про те, що куркулі і їх поплічники, Матюхи і Огирі,— це лише бур’яни на полях молодої республіки, вони підлягають знищенню. «Як гартувалася сталь» — саме внаслідок вдало знайденого заголовка все життя Павки Корчагіна постає як процес гартування сталі.
Часом заголовок пов’язується із змістом контрастно— і це також стає джерелом творення нових значень, наприклад, заголовок «Тихий Дон» ніби заперечується всім змістом роману. Дон виявляється зовсім не тихим. Які бурхливі події киплять на його берегах, скільки трагічного і драматичного в людських біографіях! Назва «Тихий Дон» контрастно підкреслює цей драматизм.
Заголовок «Лихі люди» автор ніби осмислює протягом твору. Хто такі «лихі люди?» Нагадаємо, як автор завершує вступ до повісті.
Звернімо увагу на мешканців «царства зла»: «тисячі злодіїв., душогубів». Отже, читач цілком природно чекає розповіді про них. Але в тому, як автор називає одного з них, — повністю ім’я, по-батькові і прізвище,— відчувається і шана і разом з тим об’єктивно-протокольна офіційність. Можливо, буде розповідь про те, як названий
і персонаж став злодієм або про його злочини? Але далі таке уявлення заперечується. «Злодій» постає за напруженою розумовою працею, він пише, і те, що він пише, надзвичайно хвилює його.
Писання — потреба його душі, сповненої болю. Образ злодія і душогуба не пов’язується в уяві з працею, та ще й творчою, інтелектуальною. В змалюванні ж того, як пише Петро Федорович, письменник підкреслює велику самовідданість. Риси його зовнішності, обстановка, в якій перебуває «злодій», свідчать про скромність, бідність, благородство натури, а не про характер душогуба:
В усій картині наголошено на процесі письма: спер-шу звичайне повідомлення — писав, потім характеристи-ка писання — «невесела думка» з болістю виливалась на папері, писав, ні на що не звертаючи уваги. Далі пові-домляється про тривалість писання (пройшла година, друга, третя), протягом цих трьох годин процес не лише не уповільнився, а навіть прискорився («рука його ще швидше бігала по папері»); п’ятий раз відзначається ще одна часова грань: «Ось і північ прокричали півлі. Він -сидів — і писав». Навіть момент його спочинку переда-ється, як підготовка до того, щоб знову почати писати («видко було, що він збирався з думками»).