Тільки після того, коли детально проаналізовано твір, виявлено змістовність його форми, його пафос, можна визначати, наскільки правдиво відображено в ньому дійсність, зіставивши суперечність, на якій побудовано твір, з провідними суперечностями дійсності (антагоністичними, неантагоністичними); а звідси можна визначити і суспільне значення твору, беручи, зрозуміло, до уваги (інакше і бути не може) глибину художнього осягнення дійсності. Лише після конкретного аналізу ідейно-художніх якостей твору можна говорити про місце його у творчій біографії письменника, в літературному процесі, про традиції і новаторство, творчий метод, стиль твору.
Для Береста характерна швидка орієнтація в будь-якій обстановці, швидко прийняте безпомилкове рішення. Цим він нагадує військову людину, його зовнішня суворість поєднується з доброзичливим, лагідним, хоч і вимогливим ставленням до людей.
У діях Ліди відчутна емоційність і недостатність життєвого досвіду.
Марія Тарасівна сповнена зворушливо? ніжності до сина, але ця ніжність поєднується з мужністю, коли треба мобілізувати сили Платона для відповідальної операції.
В діях Аркадія ми щоразу відчуваємо фальш, він приховує мету своїх дій, егоїстичний і підлий зміст їх прикриває фразами про справедливість, зовнішнім піклуванням про розвиток медицини; у нього щоразу слово розходиться з ділом, з його конкретною дією. Так викривається певний соціальний тип, мораль якого — пережиток власницького суспільства.
Характер дії Бочкарьової — невпевненість, в неї немає своїх ідей відносно розвитку медичної справи в місті, а ті, що є, примітивні і не витримують критики, тому вона, Бочкарьова, надає великого значення формальній стороні справи, всіляким зведенням, звітам, прагне вгадати бажання начальства, а звідси — метушливість, невпевненість.
Якщо в основі розвитку сюжету п’єси — дія, то кожна дія має свій темп, ритм і емоційне забарвлення. А оскільки в п’єсі стикаються різні дії і протидії, то протягом п’єси відбувається зміна емоційних темпоритмів, що в цілому відображає зміну емоційних темпоритмів у житті, де можуть бути поряд або чергуватися трагічне і комічне, драматичне і гармонійне.
Так, емоційний темпоритм початку п’єси «Платон Кречет» уповільнений, явно протилежний тому, яким би він мав бути на святкуванні дня народження, що викликає комічний ефект, який доповнюється і посилюється тим, що іменинник відсутній, — гості не лише позасинали, чекаючи його, а вже й виспались, розмова, яка поволі починається у сонних гостей, свідчить про те, що на початку свята був дуже бурхливий емоційний темпоритм, відбувалася палка дискусія, вона готова ось-ось спалахнути знову. Раптом святковий темпоритм порушується діловим, напруженим. О 12-й ночі у Платона — знайомство з Лідою, яка буде потім так багато важити в його долі,
їоперація Береста, розмова про Лідин проект, — протягом якихось 10—15 хвилин міцно зав’язується вузол кількох колізій. Те, що опівночі, в день народження, у Платона вдома може так інтенсивно битися пульс громадського життя, відразу ж характеризує головного героя. Цей напружений емоційний темпоригм раптом змінюється лагідно-гумористичним і навіть виразно ліричним (гра Платона на скрипці) — і Платон постає людиною живою, багатогранною, поетичною і обдарованою.
А яка зміна емоційних темпоритмів у персонажів, присутніх на сцені в момент, коли Ліда дізнається про смерть батька і Аркадій звинувачує у цьому Платона! Напруженість загального темпоритму сцени передає ту велику силу психологічного і емоційного опору, яку доведеться долати Платону, щоб довести свою правоту.
Розгляд змін емоційних темпоритмів у п'єсі глибше розкриває взаємодію і зміст різних дійових ліній, дає можливість також визначити превалюючу емоційну тональність її і назвати драмою, трагедією або комедією, таким чином характеризувати емоційно-естетичну суть соціального конфлікту .