Вірші відомої української поетеси Лесі Українки - Украинские стихи - Стихи - Красивые стихи
Красивые стихи и стишки
Меню сайта

Категории раздела
Стихи с днем рождения [6]
С юбилеем [5]
На свадьбу [3]
Стихи с Новым годом [11]
С Рождеством [3]
Крещенские [3]
С 23 февраля [3]
С 8 марта [4]
Татьянин день [4]
Поздравления в стихах [9]
Сказки в стихах [6]
Признания в любви [8]
Комплименты в стихах [6]
Смс стихи [5]
Стихи о любви [40]
О смерти [7]
О дружбе [8]
О разлуке [5]
Стихи любимому [5]
Стихи любимой [3]
Стихи девушке [2]
Стихи мужчине [7]
Стихи подруге [4]
Мужу [3]
Про бабушку [3]
Про папу [4]
Про сына [2]
Про сестру [2]
О матери [7]
Внучок [2]
Про девочек [2]
Про мальчиков [4]
С добрым утром [4]
Спокойной ночи [4]
Стихи для детей, детские [31]
Прикольные, юмористические [1]
Короткие [8]
Большие [6]
Смешные [4]
Старые [3]
Шуточные, веселые [5]
Грустные [4]
Романтические [10]
Трогательные [9]
Философские [22]
Стихи скучаю [4]
Добрые стихи [7]
О зиме [15]
О весне [12]
О лете [5]
Об осени [9]
Стихи солдату [3]
О Родине [2]
О войне, военные [9]
О блокаде [1]
О профессиях [3]
Про работу [2]
Про учителей [3]
Для школьников [13]
О городе [5]
О музыке [6]
О спорте [7]
О семье [3]
Про животных [3]
Про животных [3]
О природе [21]
Русские [18]
Про глаза [4]
О России [4]
Украинские стихи [13]
Белорусские [1]
Татарские [1]
Казахские [1]
Японские [5]
На английском языке [3]
Христианские, православные [2]
Белые [3]
Черные стихи [3]
Колядки [3]
Лирика [15]
Четверостишья [6]
Про буквы [5]
Золотые [21]
Переделанные [3]
Стихи пирожки [3]

Предложение

Статистика


Форма входа


Главная » Файлы » Украинские стихи

Вірші відомої української поетеси Лесі Українки
19.03.2015, 12:30

Леся Українка одна з найвідоміших поетес України. Але відома вона й поза межами країни. Талант - безсмертна цінність!



Стояла я і слухала весну,
Весна мені багато говорила,
Співала пісню дзвінку, голосну,
То знов таємно-тихо шепотіла.

Вона мені співала про любов,
Про молодощі, радощі, надії,
Вона мені переспівала знов
Те, що давно мені співали мрії.




В небі місяць зіходить смутний,
Поміж хмарами вид свій ховає,
Його промінь червоний, сумний
Поза хмарами світить-палає.

Мов пожежа на небі горить,
Землю ж темнії тіні вкривають,
Ледве промінь прорветься на мить,
Знову хмари, мов дим, застилають.

Крізь темноту самотно зорить
Одинокая зірка ясная,
Її промінь так гордо горить,
Не страшна їй темнота нічная!

Гордий промінь в тієї зорі,
Та в нім туга палає огниста,
І сіяє та зірка вгорі,
Мов велика сльоза промениста.

Чи над людьми та зірка сумна
Променистими слізьми ридає?
Чи того, що самотна вона
По безмірнім просторі блукає?..



Гей, піду я в ті зелені гори,
Де смереки гомонять високі,
Понесу я жалі одинокі
Та й пущу їх у гірські простори.

Кину свої жалі
На зелені галі,
Пущу бором свою тугу,
Чи не знайде другу…




ЗИМОВА НIЧ НА ЧУЖИНI

— Розваж мене, Музо, моя ти порадо!
Так важко в сей вечiр на серцi менi!
Де ж ти забарилась? Колись ти так радо
Летiла на поклик мiй в кращiї днi.

М у з а

Дарма нарiкати! Не я забарилась,
Я часто край тебе стояла, ждучи
Твого привiтання, але ти журилась
Самотно, мовчазнiї сльози ллючи.

— O Музо, не згадуй ту люту годину,
Журби не буди, бо вона сторожка,
Мов хижая птиця, — засне на хвилину,
I зо сну її кожний шелест ляка.

Настрiй свою лiру гучну невидиму,
Струна струнi стиха нехай промовля,
I вслiд за тобою я голос вестиму,
А думка хай вiльно по свiтi гуля.

М у з а

Спiвай же за мною
Про те, як весною
Усе вiдживається знов,
Про квiтки веснянi
I речi коханi,
Про першу весняну любов.

— Нi, Музо, ся пiсня незграйно лунає,
Чомусь я на голос її не зведу,
Мiй голос журливеє щось починає,
A струни твої на веселiм ладу.
Лишiмо сю пiсню…

М у з а

Утнімо другої,

Поки не розстроївся лад!

"Пiдкiвки iскристi!
Дiвки танцюристi!
Гей, пари, ставайте всi в ряд!.."

— Ми, Музо, не щиро сю пiсню спiвали,
Менi вона завжди чужая була, —
В той час, як навколо усi танцювали,
Я тiльки таємнiї сльози лила.

M у з а

Нема нам з тобою
Веселого строю,
Судились нaм iншi пiснi.
Спiваймо поважно
Про те, як одважно
Герой умира на вiйнi.
Вiн рад серед бою
Лягти головою,
Аби не впустить корогви,
Вiн чесно поляже,
Товаришам скаже:
"Я вдержав, держiть тепер ви!"

— Ой Музо! ся пiсня двусiчна, мов зброя,
I будить одвагу, й жалю завдає:
Ти згадуєш в пiснi погибель героя,
Я згадую в думцi безсилля моє.
Поки я недужа, не клич до вiдваги,
В заржавiлих пiхвах меча не воруш.
Менi тепер сумно, я прагну розваги,
Прошу тебе, свiжої рани не руш!

М у з а

Химернi ви, люди! серця вашi хорi
Вiд всього займаються жалем страшним.
Згадай, як колись ти на яснiї зорi
Зо мною дивилась пiд небом рiдним.
Чи в сiй сторонi закривають так щiльно
Небесну красу кипариси сумнi,
Що пiсня твоя не лiтає так вiльно
До самого неба, як в давнi днi?
Невже отсих гiр золота верховина
Для тебе сумна, мов тюремна стiна?
Замовкни ж ти, пiсне моя лебедина,
Бо хутко порветься остання струна!..

— Стiй, Музо, ображена, горда богине!
Даремне твiй спiв безнадiйно луна.
Скорiш мое серце раптово загине,
Нiж в тебе порветься остання струна!..
Згадай, як у лiтнiї ночi безхмарнi
Крiзь тi кипариси свiтили зiрки, —
Були нашi мрії хоч смутнi, та гарнi,
Немов у жалобi вродливi жiнки.
Нехай же тепер тумани непрозорi
Вкривають i небо, i серце моє, —
В пiснях наших завжди сiятимуть зорi,
Вони там лишили промiння своє.
Згадай, як ми спiвом стрiвали свiтання:
Мiнилася ясна зоря, мов рубiн,
Шарiлося море вiд сонця вiтання,
По той бiк затоки лунав тихий дзвiн.
Нехай тепер щастя зайшло, як i сонце,
Марою насунулась нiч дощова,
А завтра знов сонце загляне в вiконце
I збуджене серце моє заспiва.
Згадай, як удень ми стояли з тобою
На скелi гарячiй, на кручi стрiмкiй,
Я вчилася пiснi в морського прибою,
А ти прислухалась, який в нього стрiй.
Нехай я отруєна злою журбою,
Та в пiснi на всяку отруту є лiк;
Чи слухали пiсню морського прибою, —
Хто чув її раз, не забуде повiк.
Згадай, як захiд у вогнистiї шати
Верхiв'я гори одягав крем'янi, —
Палали в гущавинi квiти гранати,
А в серцi мойому палали пiснi.
Нехай мої спiви й садочки квiтчатi
Заснули, окованi сном зимовим, —
Весною й пiснi, i квiтки на гранатi
Вогнем загоряться новим!



ЗОРЯ

В небі місяць зіходить смутний,
Поміж хмарами вид свій ховає,
Його промінь червоний, сумний
Поза хмарами світить-палає.

Мов пожежа на небі горить,
Землю ж темнії тіні вкривають,
Ледве промінь прорветься на мить,
Знову хмари, мов дим, застилають.

Крізь темноту самотньо зорить
Одинокая зірка ясная,
Її промінь так гордо горить,
Не страшна їй темнота нічная!

Гордий промінь в тієї зорі,
Та в нім туга палає огниста,
І сіяє та зірка в горі,
Мов велика сльоза промениста.

Чи над людьми та зірка сумна
Променистими слізьми ридає?
Чи того, що самотна вона
По безмірнім просторі блукає?..



Усі говорять: “він навіки згинув!”
А серце каже: “ні, він не покинув!”
Ти чуєш, як бринить струна якась тремтяча?
Тремтить-бринить, немов сльоза гаряча,
Тут, в глибині, і б’ється враз зі мною:
“Я тут, я завжди тут, я все з тобою!”

Так, завжди, чи в піснях забути хочу муку,
Чи хто мені стискає дружньо руку,
Чи любая розмова з ким ведеться,
Чи поцілунок на устах озветься,
Струна бринить лагідною луною:
“Я тут, я завжди тут, я все з тобою!”

Чи я спущусь в безодні мрій таємні,
Де постаті леліють ясні й темні,
Незнані й знані, і наводять чари,
І душу опановують примари,
А голос твій бринить, співа з журбою:
“Я тут, я завжди тут, я все з тобою!”

Чи сон мені склепить помалу вії,
Покриє очі, втомлені від мрії,
Та крізь важкі, ворожії сновиддя
Я чую голос любого привиддя,
Бринить тужливо з дивною журбою:
“Я тут, я завжди тут, я все з тобою!”

І кожний раз, як стане він бриніти,
Тремтять в моєму серці тії квіти,
Що ти не міг їх за життя зірвати,
Що ти не хтів їх у труну сховати,
Тремтять і промовляють враз зо мною:
“Тебе нема, але я все з тобою!”




ВЕСНА ЗИМОВA

Тихо i тепло, так наче i справдi весна.
Небо неначе спалахує часом вiд мiсяця ясного свiтла,
Мiняться бiлi хмаринки то срiблом, то злотом.
Ледве на мiсяць наплине прозорая хмара,
Коло на нiй засiяє, мов одсвiт далекий веселки.
Зорi мiж дрiбними хмарками наче таночки заводять.
Снiг на верхів'ї узгiр'я блищить так яскраво,
Що видяеться не раз, мов займаються раптом вогні вартовi.
Матовим срiблом бiлiють дахи на будинках,
Тіні рiзкi вирiзняють балкони, тонкi балюстради,
А кипариси мiж ними здаються високими вежами замків
Листя широке магнолiй, важке, нерухоме,
Кованим срiблом здається;
Тiнь фантастична латанiй лягла на блискучий помiст мармуровий.
Лаври стоять зачарованi, жоден листок не тремтить.

Тихо в садку, тихо в мiстi, бо пiзня година.
Вже й на горi, у будинках вогнів небагато лишилось
Злотом червоним горiти. Скрiзь тихо,
Тiльки потiк невидимий гiрський, як млиновеє коло, шумить,
Пiсня часами озветься десь, ледве лунає…
Часом на вулицi люди проходять безгучно, мов тіні,
Море далеко лелiє так нiжно, як мрiя.
Легкi тумани серпанками соннi долини вкривають.
Тихо i тепло… I сон не бере, i робота не йде.

Я походжаю по свому балконi, що довгий, високий,
Мов корабельний чердак. Видко звiдти всi гори,
Хiба широкий намет i далекеє море,
Звiдти легше й думкам розлiтатись по всiх українах…

Довго я так походжала, а мрії та думи снувялись,
Мов на коловротi прядиво тонке; порветься та й знову прядеться.
Часто лiтали думки мої в сторону рiдну, —
Снiгом повита, закована льодом, лежить вона ген за горами.
Iншiї гори згадались менi, вулицi iншi й будинки,
Тiльки той самий ясний мiсяченько освiчує їх в сю хвилину.
Хто там спить? хто не спить? в кого в вiкнi видко свiтло?..

Раптом чогось я згадала велику, сувору будову,
Брами з важкими замками, сторожу й високу ограду,
А за оградою — вас, мiй товаришу, в клiтцi тюремнiй.
Що, коли ви не спите в сю хвилину?
Що, коли мiсяць крiзь грати освiчує стiни порожнi
Свiтлом холодним i жаским? Ви, може, в вiкно подивились,
Може, вам видко при мiсяцi мiсто, i вулицi, й гори…
Сон не бере, i робота не йде, нiч така ясна i — довга…

Раптом зiйшла я з балкона i дверi засунула мiцно.
Тяжко чогось менi стало в тому чарiвному садочку,
Зорi чогось затремтiли, i небо стемнiло,
Може, туман застелив, може, погляд у мене змiнився.

 

Категория: Украинские стихи | Добавил: Яло
Просмотров: 827 | | Рейтинг: 0.0/0
Глубокий смысл в стихах Некрасова Н.
Душевные стихи про любовь
Русские стихи о жизни и любви
Сергей Есенин - стихи со смыслом
Стихи с любовью в каждой строке
Стихи о весне. "Весна красавица"
Стихи про буквы и алфавит

Загрузка...

Вы прочитали стихи с стишки из категории: Украинские стихи. Этот сайт создан, чтоб порадовать людей различными видами стихов. У нас в жизни постоянно происходят различные события: дни рождения и свадьбы, встречи и разлуки, мы влюбляемся, женимся, скучаем, ревнуем. На все эти случаи в жизни у нас на сайте мы постарались подобрать лучшие стихи и новые стихотворения, прикольные стишки о любви, дружбе. Также здесь собраны стихи различных народов и национальностей.
Поиск

Предложение
Загрузка...

Наш опрос
Какие стихи вы предпочитаете?
Всего ответов: 4434


Красивые стихи и стишки © 2016
Сделать бесплатный сайт с uCoz