Вірші Лесі Українки - Украинские стихи - Стихи - Красивые стихи
Красивые стихи и стишки
Меню сайта

Категории раздела
Стихи с днем рождения [6]
С юбилеем [5]
На свадьбу [3]
Стихи с Новым годом [11]
С Рождеством [3]
Крещенские [3]
С 23 февраля [3]
С 8 марта [4]
Татьянин день [4]
Поздравления в стихах [9]
Сказки в стихах [6]
Признания в любви [8]
Комплименты в стихах [6]
Смс стихи [5]
Стихи о любви [40]
О смерти [7]
О дружбе [8]
О разлуке [5]
Стихи любимому [5]
Стихи любимой [3]
Стихи девушке [2]
Стихи мужчине [7]
Стихи подруге [4]
Мужу [3]
Про бабушку [3]
Про папу [4]
Про сына [2]
Про сестру [2]
О матери [7]
Внучок [2]
Про девочек [2]
Про мальчиков [4]
С добрым утром [4]
Спокойной ночи [4]
Стихи для детей, детские [31]
Прикольные, юмористические [1]
Короткие [8]
Большие [6]
Смешные [4]
Старые [3]
Шуточные, веселые [5]
Грустные [4]
Романтические [10]
Трогательные [9]
Философские [22]
Стихи скучаю [4]
Добрые стихи [7]
О зиме [15]
О весне [12]
О лете [5]
Об осени [9]
Стихи солдату [3]
О Родине [2]
О войне, военные [9]
О блокаде [1]
О профессиях [3]
Про работу [2]
Про учителей [3]
Для школьников [13]
О городе [5]
О музыке [6]
О спорте [7]
О семье [3]
Про животных [3]
Про животных [3]
О природе [21]
Русские [18]
Про глаза [4]
О России [4]
Украинские стихи [13]
Белорусские [1]
Татарские [1]
Казахские [1]
Японские [5]
На английском языке [3]
Христианские, православные [2]
Белые [3]
Черные стихи [3]
Колядки [3]
Лирика [15]
Четверостишья [6]
Про буквы [5]
Золотые [21]
Переделанные [3]
Стихи пирожки [3]

Предложение

Статистика


Форма входа


Главная » Файлы » Украинские стихи

Вірші Лесі Українки
13.04.2015, 13:16

Мужні та щирі вірші Лесі Українки завжди дивували та вражають й по сей день. Вони наче написані не тендітною жінкою, а борцем сміливим та справедливим.
Деякі з віршів актуальні навіть в наш час.



Contra spem spero!

 (Без надії сподіваюсь!)


Гетьте, думи, ви хмари осінні!
То ж тепера весна золота!
Чи то так у жалю, в голосінні
Проминуть молодії літа?

Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть, думи сумні!

Я на вбогім сумнім перелозі
Буду сіять барвисті квітки,
Буду сіять квітки на морозі,
Буду лить на них сльози гіркі.

І від сліз тих гарячих розтане
Та кора льодовая, міцна,
Може, квіти зійдуть – і настане
Ще й для мене весела весна.

Я на гору круту крем’яную
Буду камінь важкий підіймать
І, несучи вагу ту страшную,
Буду пісню веселу співать.

В довгу, темную нічку невидну
Не стулю ні на хвильку очей –
Все шукатиму зірку провідну,
Ясну владарку темних ночей.

Так! я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть, думи сумні!



«Хочеш знати, чим справді було…»

Хочеш знати, чим справді було
те, що так колись пишно цвіло,
що на серце наводило чари,

світ вбирало в злотисті примари,

те, що сяло, мов чистий кришталь,
а безжалісне й гостре, мов сталь.

Приторкнутись ти хочеш близенько,
придивитись до нього пильненько,
скинуть з нього покраси й квітки,

одрізнити основу й нитки, –

адже часом найкраща тканина
під сподом просто груба ряднина.

Залиши! се робота сумна,
не доводить до правди вона.
Глянь, смереки зеленії коси

повбирались у ряснії роси.

Не питай, чи то справді роса
самоцвітна, всесвітня краса,

чи то, може, те сонце здурило,
в лелітки дощ холодний змінило,
або, може, то хитрий вітрець

з марних крапель сплітає вінець,

або, може, то винна смерека,
що показує росу здалека…



Сон

(Посвята Александрі С-вій)

Був сон мені колись: богиню ясну
Фантазії вбачали мої очі,

І друга любого подобу красну
Богиня прийняла тієї ночі.

Той самий вираз і усмішка мила,
Той самий погляд довгий, розумливий,

На плечах лиш барвисті мала крила,
Вінець над чолом з лавру святобливий.

Вона іде! Непереможна сила
Мене примушує за нею простувати

По темних, тісних хідниках. Вступила
Вона в якісь таємнії палати.

Чи то свята будова, чи темниця?
Високеє і темнеє склепіння,

Одно віконце вузьке, мов стрільниця, –
Крізь нього сиплеться бліде проміння

І падає на стіну; височенний
Орган стоїть там, наче скеля дика,

Де був прикований Титан страшенний,
Що забажав освіти чоловіка.

Спинилася богиня, і за руку
Взяла мене, і словом говорила:

«Вважай і пам’ятай мої слова й науку:
То світовий орган, і доля так судила,

Що тільки раз він має гук подати,
Страшний той гук, потужний і величний,

По всіх країнах має залунати
І перекинути світовий стрій одвічний.

Страшне повстане скрізь землі рушення.
І в громом упадуть міцні будови.

Великий буде жах, велике й визволення!
Тоді спадуть всесвітнії окови.

І правда лавром чоло уквітчає.
І згине зло, укриване віками.

В честь волі нової хвалу співець заграє
На вільних струнах вільними руками.

Тож слухай: ти орган порушить можеш
Не дужою, та смілою рукою,

Всесвітнє зло тим гуком переможеш,
Здобудеш для землі і щастя, і спокою.

Та знай: твоє життя так миттю згасне,
Як блискавка, що перед громом свіне:

Не для тебе те світло правди ясне,
Що світ осяє, ні! життя твоє загине!

І вільні струни славити не будуть
Ні твого ймення, ані твого діла,

Щасливії нещасную забудуть,
Не буде вкрита лаврами могила!»

Промовила і зникла. В самотині
Я зостаюся розважать-гадати,

Як визволить той гук, що замкнутий в скелині,
Що має гучно в світі залунати?

Тут наступила чорна тьма без сонця,
Я в розпачі ламаю руки, плачу,

Богиню кличу… Коли се з віконця
Я бачу світло, ясний промінь бачу!

Той промінь думки просвітив бездольні,
Ще хвиля – й світ весь затремтять від гуку, –

Зрадіють всі невільники бездольні…
Та що це нагле затримало руку?

Ох, я ж загинуть маю!.. І від страху
Від жалю розум наче хмари вкрили.

Як тяжко! Мов серце извне жаху:
Умру без слави, навіть без могили!..

І я стою, неначе скам’яніла.
Знебула думка вже не розважає…

Що се? немовби пісня забриніла
Здалека, мовби цілий хор ридає.

Глибока, тиха, нерозважна туга
Вникає в серце, каменем лягає;

Ридає хор, мов дикий вітер з луга,
А темрява склепіння застилає.

З віконця ледве-ледве блисне промінь;
Ті хмари темні давлять мою душу,

А серце палять, мов жерущий пломінь.
Ні, гук страшний я видобути мушу!

Хай я загину, та хай сяє мило
Над людьми сонцем правда і надія!

Зважливо простягаю руку, сміло –
І прокидаюсь… Так! то сон був… мрія!



«Ой піду я в бір темненький…»

Ой піду я в бір темненький, там суха смерека,
як розпалю ясну ватру, видно всім здалека.

Запалала при смереці смолова ялиця:

горить моя досадонька, мов сухая глиця.

Розбуялась досадонька з вогнем на просторі,
розсипала палкі іскри, мов яснії зорі.

Як упаде з гори іскра, наче з неба зірка,

та як влучить в саме серце, – доле ж моя гірка!.

Лежи ж тепер, досадонько, тут у серці тихо,
буду тебе колихати, чи не присплю лихо.

Притулишся до серденька, мов дитина рідна,

буде тобі з мого серця колиска вигідна:

що раз вдарить кров живая, колиска шибнеться…
Ой спи, дитя, вдень і вночі, поки серце б’ється!..



«Якби вся кров моя уплинула отак…»

Якби вся кров моя уплинула отак,
як сі слова! Якби моє життя
так зникло непримітно, як зникає
вечірнє світло!.. Хто мене поставив
сторожею серед руїн і смутку?
Хто наложив на мене обов’язок
будити мертвих, тішити живих
калейдоскопом радощів і горя?
Хто гордощі вложив мені у серце?
Хто дав мені одваги меч двусічний?
Хто кликав брать святую орифламу
пісень, і мрій, і непокірних дум?
Хто наказав мені: не кидай зброї,
не відступай, не падай; не томись?
Чому ж я мушу слухати наказу?
Чому втекти не смію з поля честі
або на власний меч грудьми упасти?
Що ж не дає мені промовить просто:
«Так, доле, ти міцніша, я корюся!»
Чому на спогад сих покірних слів
рука стискає невидиму зброю,
а в серці крики бойові лунають?..



«Завжди терновий вінець…»

Завжди терновий вінець
буде кращий, ніж царська корона.

Завжди величніша путь
на Голгофу, ніж хід тріумфальний.

Так одвіку було
й так воно буде довіку,

поки житимуть люди
і поки ростимуть терни.

Але стане вінцем
лиш тоді плетениця тернова,

коли вільна душею людина
по волі квітчається терном,

тямлячи вищу красу,
ніж та, що кричить на майданах:

«Гей, хто до мене? Ходіть,
я кожному в руки даюся».

Путь на Голгофу велична тоді,
коли тямить людина,

нащо й куди вона йде,
не прагнучи інших тріумфів,

знаючи іншу величність,
ніж ту, що на троні гукає:

«Я з ласки бога цариця,
бо, гляньте, – сиджу на престолі !»

Хто ж без одваги й без волі
на путь заблукався згубливу,

плачучи гірко від болю,
дає себе тернові ранить,

сили не маючи стільки,
аби від тернів боронитись, –

боже, пожальсь тої крові,
що марно колючки напоїть !

Ліпше б вона на обличчі
краскою втіхи заграла,

очі комусь звеселяючи
десь на невинному святі.



Пісня

Чи є кращі між квітками
Та над веснянії?

Чи є в житті кращі літа
Та над молодії?

Цвітуть квіти веснянії,
Швидко й посихають.

Мої літа найкращії
Марно пропадають!

Не всихайте, пишні квіти,
Цвітіть хоч до літа!

Пождіть літа, доля прийде,
Не тікайте з світа!

Двічі на рік пишні квіти
Та не процвітають;

В житті літа найкращії
Двічі не бувають.

Та ще ж квіти не посохли,
Рута зелененька, –

Не журися, дівчинонько,
Ще ж ти молоденька!

 

Категория: Украинские стихи | Добавил: Яло
Просмотров: 3437 | | Рейтинг: 2.2/5
Красивые стихи о любви и жизни
О смысле жизни в стихотворениях
Короткие стихи о любви классиков
Стихи для мальчиков. Ах, эти вездесущие мальчишки!
Добрые стихи про деток
Детям про осень в стихах
Лучшие комплименты девушке в стихах

Загрузка...

Вы прочитали стихи с стишки из категории: Украинские стихи. Этот сайт создан, чтоб порадовать людей различными видами стихов. У нас в жизни постоянно происходят различные события: дни рождения и свадьбы, встречи и разлуки, мы влюбляемся, женимся, скучаем, ревнуем. На все эти случаи в жизни у нас на сайте мы постарались подобрать лучшие стихи и новые стихотворения, прикольные стишки о любви, дружбе. Также здесь собраны стихи различных народов и национальностей.
Поиск

Предложение
Загрузка...

Наш опрос
Какие стихи вы предпочитаете?
Всего ответов: 4434


Красивые стихи и стишки © 2016
Сделать бесплатный сайт с uCoz