Красивые стихи и стишки
Меню сайта

Категории раздела
Стихи с днем рождения [8]
С юбилеем [6]
На свадьбу [4]
Стихи с Новым годом [12]
С Рождеством [6]
Крещенские [3]
С 23 февраля [3]
С 8 марта [4]
Татьянин день [4]
Поздравления в стихах [10]
Сказки в стихах [7]
Признания в любви [9]
Комплименты в стихах [6]
Смс стихи [6]
Стихи о любви [41]
О смерти [7]
О дружбе [8]
О разлуке [5]
Стихи любимому [6]
Стихи любимой [3]
Стихи девушке [3]
Стихи мужчине [7]
Стихи подруге [4]
Мужу [3]
Про бабушку [4]
Про папу [4]
Про сына [2]
Про сестру [3]
О матери [7]
Внучок [2]
Про девочек [2]
Про мальчиков [4]
С добрым утром [5]
Спокойной ночи [4]
Стихи для детей, детские [31]
Прикольные, юмористические [2]
Короткие [8]
Большие [7]
Смешные [4]
Старые [4]
Шуточные, веселые [5]
Грустные [4]
Романтические [10]
Трогательные [9]
Философские [27]
Стихи скучаю [4]
Добрые стихи [7]
О зиме [15]
О весне [13]
О лете [5]
Об осени [9]
Стихи солдату [3]
О Родине [2]
О войне, военные [9]
О блокаде [2]
О профессиях [4]
Про работу [4]
Про учителей [3]
Для школьников [13]
О городе [5]
О музыке [6]
О спорте [7]
О семье [3]
Про животных [3]
Про животных [3]
О природе [23]
Русские [18]
Про глаза [4]
О России [4]
Украинские стихи [13]
Белорусские [1]
Татарские [1]
Казахские [1]
Японские [5]
На английском языке [5]
Христианские, православные [3]
Белые [3]
Черные стихи [3]
Колядки [3]
Лирика [21]
Четверостишья [6]
Про буквы [5]
Золотые [21]
Переделанные [9]
Стихи пирожки [4]

Предложение

Статистика


Главная » Файлы » Украинские стихи

Ліна Костенко Поезія
13.04.2015, 13:06

Поезія Ліни Костенко заворожує своїми різкими, але правдивими дискутами. Вірші цієї поетеси вражають відвертою мужністю.



Виходжу в сад, він чорний і худий…

Виходжу в сад, він чорний і худий,
йому вже ані яблучко не сниться.
Шовковий шум танечної ходи
йому на згадку залишає осінь.

В цьому саду я виросла, і він
мене впізнав, хоч довго придивлявся.
В круговороті нефатальних змін
він був старий і ще раз обновлявся.

І він спитав: — Чого ти не прийшла
у іншу пору, в час мого цвітіння?

А я сказала: — Ти мені один
о цій порі, об іншій і довіку.

І я прийшла не струшувать ренклод
і не робить з плодів твоїх набутку.
Чужі приходять в час твоїх щедрот,
а я прийшла у час твойого смутку.

Оце і є усі мої права.
Уже й зникало сонце за горбами —
сад шепотів пошерхлими губами
якісь прощальні золоті слова…



Старий годинникар

Ще пароплавчики чаділи,наче праски,
ще ми шукали крем’яхи в піску, —
на пограниччі дійсності і казки
стояв той дім за хмарами бузку.

Там жив дідок, що схожий був на графа,
в краватці чорній, не як всі діди.
В трельяжі віддзеркалена карафа
була як сон криничної води.

Усмішкою дитячої фортуни
було для нас потрапити в той дім.
Там все було блискуче і латунне,
і лампу там залишив Алладін.

А той старий, достоту Каліостро,
щось прецизійне маючі в руці,
дивився в шкельце, наче кібець, гостро
і поціляв у гвинтики й зубці.

Навколо нього час лежав навалом.
Співали птиці в шибку із куща.
А він, старий, сидів як за штурвалом —
в руках крутив манюньке коліща.

Куди він плив? Немов стояче озеро,
у сутінках поблискував трельяж.
Всі механізми цокали загрозливо,
і з пітьми хтось казав йому: “Приляж!”

А він крутив малесенькі штурвали,
і плив, і плив… З якої далини?
Його дитинство в рамочках овальних
дивилося на нього зі стіни.

Крихкий комод вивірчувала шашіль.
З куточка сяяв срібний образок.
Його душили спогади і кашель,
і навіть той за вікнами бузок.

У мерехтінні маятників мідних,
коли гуділа басова струна,
над мурашинням циферок термітних
він був — як тінь старого чаклуна.

Він лікував годиннички куповані.
Час зупинявся, цокав і кульгав.
Вночі нам сходив маятник уповні,
а він тихенько гирку підтягав.



… І не дивуй, що я прийду зненацька

… І не дивуй, що я прийду зненацька.
Мені ще ж побороти переляк.
На штурм Бастилій – просто. На Сенатську.
А от до тебе – я не знаю як.
Вже одпручалась гордістю і смутком,
одборонилась даллю, як щитом.
Як довго йшла до тебе, як нехутко,
і скільки ще і сумнівів, і втом!
Прийми мою понівечену душу,
збагни й пробач мій безнемірний острах.
Дай хоч на мить забути слово – «мушу»,
це перше слово з букваря дорослих.
Мені без тебе сумно серед людства.
Вже людству не до себе й не до нас.
А дика груша світиться як люстра.
І чутно гомін тополиних трас…



Доля

Наснився мені чудернацький базар:
під небом у чистому полі,
для різних людей,
для щедрих і скнар,
продавалися різні Долі.
Одні були царівен не гірш,
а другі – як бідні Міньйони.
Хто купляв собі Долю за гріш.
А хто – і за мільони.
Дехто щастям своїм платив.
Дехто платив сумлінням.
Дехто – золотом золотим.
А дехто – вельми сумнівним.
Долі-ворожки, тасуючи дні,
до покупців горнулись.
Долі самі набивались мені.
І тільки одна відвернулась.
Я глянула їй в обличчя ясне,
душею покликала очі…
– Ти, все одно, не візьмеш мене, –
Сказала вона неохоче.
– А може візьму?
– Ти собі затям, –
сказала вона суворо, –
за мене треба платити життям.
А я принесу тобі горе.
– То хто ж ти така?
Як твоє ім’я?
Чи варта такої плати?
– Поезія – рідна сестра моя.
А правда людська – наша мати.
І я її прийняла, як закон.
І диво велике сталось:
минула ніч. І скінчився сон.
А Доля мені зосталась.
Я вибрала Долю собі сама.
І що зі мною не станеться, –
у мене жодних претензій нема
до Долі – моєї обраниці.



Спинюся я і довго буду слухать…

Спинюся я
і довго буду слухать,
як бродить серпень по землі моїй.
Ще над Дніпром клубочиться задуха,
і пахне степом сизий деревій.
Та верби похилилися додолу,
червоні ружі зблідли на виду,
бо вже погналось перекотиполе
за літом – по гарячому сліду.



Хуртовини

Циферблат годинника на розі
хуртовини снігом замели…
Нам з тобою, видно, по дорозі,
бо ішли й нікуди не прийшли.
Знов ті самі вулиці незрячі
і замету хвиля снігова.
Нам з тобою легко так, неначе
вітер нам підказує слова.
— Підкажи найлагідніше слово,
я його слухняно повторю.
Розгуляйся буйно і раптово,
заглуши усе, що говорю! —
Не було ні зустрічі, ні туги.
Не було пориву і жалю.
Я спокійна.
Я щаслива з другим.
Я тебе нітрохи не люблю.
А якщо заплачу і руками
я торкну ясне твоє чоло, —
нас не бачать леви біля брами:
левам очі снігом замело.



І я не я, і ти мені не ти

І я не я, і ти мені не ти.
Скриплять садів напнуті сухожилля.
Десь грає ніч на скринці самоти.
Десь виє вовк по нотах божевілля.
Бере голодну тугу — як з ножа.
Дзвенять світів обледенілі дзбани.
І виє вовк. І вулиця чужа
в замет сміється чорними зубами.
І виє вовк, ночей моїх соліст…
Заклацав холод іклами бурульок.
Вповзає вовк і тягне мерзлий хвіст,
в сузір’ї Риб вловивши кілька тюльок.
Ти, вовче, сядь. Ти на порозі ляж.
Ти розкажи свою пригоду вовчу.
А смушки скинь. Навіщо камуфляж?
Ти краще вий. А я собі помовчу.
Погрійся тут, моя нічна мано,
хоч ми із казки вибули за віком,
аж поки ранок в чорне доміно
зіграє з нами вогниками вікон.
аж поки сонце перепалить пруг
і сплачуть пітьму стріхи тонкосльозі…
Лежить овеча шкура завірюх…
І скімлить пес розумний на порозі…

 

Категория: Украинские стихи | Добавил: Яло
Просмотров: 7008 | | Рейтинг: 5.0/2
Трогательные добрые стихи
Забавные истории о животных для детских ушек
Стихи с 8 марта. С Международным Женским днём!
Стихи о необычной красоте глазами поэтов
Прилетела, села...
Смешные стихи про осень
Золотые стихи Пифагора

Загрузка...

Вы прочитали стихи с стишки из категории: Украинские стихи. Этот сайт создан, чтоб порадовать людей различными видами стихов. У нас в жизни постоянно происходят различные события: дни рождения и свадьбы, встречи и разлуки, мы влюбляемся, женимся, скучаем, ревнуем. На все эти случаи в жизни у нас на сайте мы постарались подобрать лучшие стихи и новые стихотворения, прикольные стишки о любви, дружбе. Также здесь собраны стихи различных народов и национальностей.
Поиск

Предложение
Загрузка...

Наш опрос
Какие стихи вы предпочитаете?
Всего ответов: 5033


Красивые стихи и стишки © 2024
Сделать бесплатный сайт с uCoz