Модель і моделювання відіграють велику роль у процесі пізнання, бо модель має в собі наочність конкретного і узагальненість абстрактного. Образ баби Параски постає в усій конкретності й наочності найдрібніших подробиць її зовнішнього і внутрішнього життя, але разом з тим цей образ — узагальнення великої сили.
Людство постійно користується моделями і користувалося ними ще до того, як виробило поняття моделі. Зодчі в давнину будували цілі храми не за кресленнями, а за маленькими макетами-моделями, здавна люди витворювали модель будови світу, здавна ми користуємося глобусом як моделлю земної кулі. Глобус дає загальне уявлення про те, що земля — це куля, разом з тим цю кулю-глобус ми можемо обертати, роздивлятись, яку частину займають моря і океани, і т. д. Ми користуємося макетами гірських хребтів, внутрішніх органів тварин, робимо таблиці відмінювання слів, де відмінювання одного слова служить моделлю для відмінювання інших слів. Постійна вимога унаочнення на уроках — це, власне, вимога максимального моделювання абстрактних знань.
Але моделі є різні. Моделі, про які мовилося вище, — це моделі абстрактно-корелятивні. У них загальне постає в конкретно-наочному вигляді. А є моделі конкретно-іменні, наприклад, модель внутрішніх органів якоїсь тварини чи модель якоїсь машини.
Наука користується переважно моделями абстрактно-корелятивними, мистецтво — конкретно-іменними. Це зовсім не означає, що наука не користується конкретно-іменними моделями, але характер конкретно-іменних моделей у науці і в мистецтві різний. Конкретно-іменні моделі в науці відображають об'єкт, який моделюється, і розуміння його людиною. Ставлення до нього людини, емоційна оцінка його не моделюється. Макет внутрішніх органів корови чи модель діючого вулкана виражає ро-зуміння людиною цих явищ і самі явища, але ні в якому разі — не ставлення людини до них.
Конкретно-іменна модель у мистецтві обов'язково відображає не лише сам предмет і розуміння його людиною, а й емоційну оцінку його. Художник не може моделювати, зображувати вулкан, не передаючи свого враження від нього, не виражаючи ніякої емоційної оцінки, не прагнучи до будь-якого емоційного ефекту. Отже, все мистецтво — це моделювання дійсності в емоційних конкретно-іменних моделях. Мистецтво не дає абстрактних істин. Воно бере шар життя, ще не проаналізований логічно людиною, і, проникаючи в суть його, творить конкретну емоційно насичену модель. Ці моделі за своєю формою можуть бути наближені до життя, тобто створюватись у формі життя (це найяскравіше проявляється в реалістичному мистецтві), але можуть і відходити від форм життя — тоді ми маємо справу з умовними, фан-тастичними образами, які, до речі, творяться з елементів реального і претендують на те, щоб переконати читача в своїй умовній реальності. (Тобто про найфантастичні-ше письменник пише як яро дійсне, але і читач, і автор розуміють, що це умовність). Залежно від типу моделювання ми і говоримо про творчі методи і стилі.
Моделі, створені мистецтвом, можуть бути предметом оброблення логічною думкою. Спершу з'являються образи Онєгіна, Печоріна, Рудіна, а вже потім поняття «зайва людина»; спершу Обломов, а потім — «обломовщина»; спершу Чіпка, а вже потім — поняття «пропащої сили», спершу Горлов, а потім — «горловщина» і т. д.
Досі мова йшла про мистецтво взагалі, але література має свою специфіку серед інших мистецтв. Це передусім визначається матеріалом, який береться для творення моделі. Всі види мистецтв для творення моделей беруть індиферентний до змісту, пасивний матеріал. мармур, які бере скульптор, ні фарби, які бере художник, ні звуки, які бере композитор, самі по собі нічого не означають. Лише будучи перетворені, переформовані митцем, включені в якусь систему відношень між окремими частинами-елементами, вони набувають певного, саме художнього значення, починають виражати думку, ідеал художника.
Інша річ у художній літературі, де матеріалом для творення моделі є слово. Слово вже само по собі має певне значення, більше того, не одне, а багато різноманітних значень. Залежно від контексту в ньому активізується то одне, то інше значення. Все це породжує такі особливості художності в літературі, яких немає в інших мистецтвах.